ПОРАДИ БАТЬКАМ

Використання ІКТ при підготовці дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі

На сучасному етапі розвитку наша країна зазнає значних перетворень у економічній, політичній, виробничій, культурно-освітній сферах життя. Масовий перехід до користування електронно-обчислювальною технікою, робота з різноманітними носіями інформації, впровадження нових технологій виробництва вимагають від кожного індивіда розвиненого логічного мислення, мовлення, пам’яті, уваги. Економічні зміни в країні, активізація політичних дискусій зумовлюють потребу виховувати інтелектуально розвинену особистість, здатну насамперед грамотно, аргументовано та переконливо доводити власну думку.

Перетворення в сучасному суспільстві впливають передусім на навчання та виховання зростаючого покоління, тому перед освітнім закладом постає завдання не тільки подати необхідні знання з різних галузей науки, а й на основі цих знань розвинути особистість дитини, виховати культуру його мислення та мовлення. У цьому аспекті особливої уваги потребує дошкільна освіта, оскільки тут формується більшість загально навчальних умінь і навичок, розвиваються розумові операції, вдосконалюються мовлення, мислення, пам’ять, увага, уява та інші психічні функції особистості.

При загальному зростанні інтересу до проблем розвитку пізнавальних процесів дитини старшого дошкільного віку не систематично використовуються методи та прийоми розвитку у дітей пам’яті, уваги, логічного мислення. Так у своїх працях науковці І. А Балацька., Ж. Піаже, В.В.Вєтрова, Т.В. Косма та інші наголошують про важливість і доцільність приділяти особливу увагу не лише засвоєнню дитиною необхідних знань з програми, а всебічному розвитку дошкільника, особливо його пізнавальних процесів.

Завдання для педагогів та психологів – розвинути у дітей вміння та бажання навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній цікавій формі розвитку у дитини мислення, уваги, зв’язного мовлення. Найчутливіший період для розвитку інтелектуальних здібностей - це вік від 3 до 8 років. Діти схильні активно досліджувати все навколишнє. Їм подобається у своїй уяві створювати альтернативні образи. На думку Жана Піаже, для дитини дошкільного віку характерне інтуїтивне асоціативне мислення, яке може гальмуватись ранніми інтенсивними заняттями з використанням чітко організованого матеріалу, подібного до шкільних посібників. А якщо використовувати гру, яка має велике значення в дошкільному віці, то процес оволодіння новими знаннями стає легким та незмушеним.

Комп’ютер привабливий для дітей як і будь-яка нова іграшка. Це дає змогу використовувати комп’ютер у грі, створюючи нові можливості та лінії розвитку ігрових ситуацій. Психологи відзначають: чим раніше дитина познайомиться з комп'ютером, тим менший психологічний бар'єр між ним і машиною, тому що в дитини практично немає страху перед технікою.

Дошкільники виявляють високу зацікавленість до комп'ютера, його будови, функцій, можливостей, отримуючи при цьому хороший емоційний стан, задоволення. Працюючи на комп'ютері, дитина 6-го року життя діє з наочними екранними образами, які наділяє ігровим значенням. Старший дошкільник переходить від звичних йому практичних дій з предметами до дій з ними в образному плані (уявному, модельному, символічному). Робота дитини з комп'ютером формує передумови теоретичного мислення, здатність працювати в індивідуальному темпі. Дитина, яка оволоділа елементарною комп'ютерною технологією, краще за інших готова мислити, розв'язувати задачі у внутрішньому плані, почуватися компетентною у житті в інформаційному плані.

Комп'ютер, будучи найсучаснішим інструментом для обробки інформації, служить технічним засобом навчання та відіграє значну роль у загальному технічному розвиткові дошкільників

В сучасних умовах розвитку освітньої системи України комп'ютер є своєрідним "інтелектуальним знаряддям", яке дозволяє людині вийти на новий інформаційний рівень. Його в теперішніх умовах слід розглядати як сучасний засіб діяльності дитини старшого дошкільного віку. Заняття дітей на комп'ютері мають велике значення для розвитку їх інтелекту, моторики рук, зорово-моторної координації, поліпшують та розвивають пам'ять і увагу. Виконуючи веселі ігрові завдання, дитина вчиться аналітично мислити в нестандартній ситуації, класифікувати та узагальнювати поняття, прагнути до поставленої мети. В сім'ї та навчальних закладах різних типів за допомогою комп'ютера дитина розв'язує різні завдання, перетворюючи на екрані зображення з допомогою клавіатури та "мишки".

Даною авторською програмою передбачено оволодіння дошкільниками елементарною комп'ютерною грамотою та за допомогою використання інноваційних комп’ютерних технологій здійснювати розвиток основних пізнавальних процесів у дошкільників.

Вона спрямована на збалансований розвиток дитини, формування її життєвої компетентності, реалізацію власного природного потенціалу, вироблення активної життєвої позиції та становлення основ її особистої культури.

Програма формує освітні цілі і завдання. Орієнтуючи на пріоритети й світові тенденції розвитку, вона водночас створює простір для широкого використання педагогами різних освітніх технологій, прояву творчості і гнучкості у підході до дитини. Це дає можливість поєднати ідею так званої "стандартизації" з варіативністю реалізації її змісту.

Початковий етап спрямований на оволодіння дошкільнятами основ комп’ютерної грамоти та передбачає такі форми роботи: бесіди про комп’ютер та його значення в житті сучасної людини, про сучасні інформаційні технології, про будову та основні складники комп’ютера; практичні завдання, спрямованні на засвоєння дошкільником елементарних прийомів «спілкування» з комп’ютером, розвиток його здібностей, розширення та поглиблення уявлень про навколишній світ за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. В ході індивідуальних бесід педагог пояснює дитині необхідність засвоєння правил дій з робочими пристроями комп’ютера, а в ході занять практичного спрямування навчає користуватися ними. Пояснює значення комп’ютера в сучасній Україні та світі, розповідає, як він використовується у різних сферах життя. Звертає увагу на те, що комп’ютер – складний технічний пристрій, робота з яким вимагає дотримання правил безпечної поведінки. На наступному етапі структура занять поступово розширюється і включає завдання на розвиток довільності психічних процесів, абстрактно-логічного і наочно-образних видів мислення і типів пам'яті, основних розумових операцій, основних властивостей уваги.

Основним змістом програми є діалог дитини з дорослим в створених умовах розвивального навчання.

Мета програми розвиток логічного мислення та пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку шляхом застосування комп'ютера.

Освітні завдання:

Закріплення знань і умінь дітей за варіативною складовою Базового компоненту дошкільної освіти (нова редакція), що включає осітню лінію «Комп’ютерна грамота».

Розвиваючі завдання:

Удосконалення діалогічного мовлення дітей: вміння слухати співрозмовника, розуміти питання, зміст завдань, вміти задавати питання, відповідати на них.

Виховні завдання:

Основна виховна мета – це формування інформаційної культури. Для дітей дошкільного віку – це розуміння того, для чого потрібен комп'ютер, в яких сферах життя він використовується, скільки можна працювати з часу, як правильно поводитися з технікою. Якщо ці завдання виконуються, то в подальшому дитина не буде сприймати комп'ютер як приставку для ігор, а як багатогранний пристрій з нескінченними можливостями для освіти та творчості.

Виховання у дітей потреби у співпраці, взаємодії з однолітками, вміння підпорядковувати свої інтереси певним правилам.

Структура заняття складається з трьох блоків:

- ігрового (дидактичні ігри та вправи ),

- практичного (виконання завдань в робочому зошиті),

- діяльності дітей на комп’ютері.

Під час бесід та різноманітних ігор і вправ педагогом здійснюється активізація словника дітей спеціальною термінологією (клавіатура, екран, миша, курсор, програма, диск, клавіша, комп’ютерні ігри тощо). У процесі виконання ігрових та навчально-розвивальних програм, створених для дітей дошкільного віку (ліцензованих), відбувається навчання дітей елементарним прийомам роботи з комп’ютером, збагачення їх уявлень про навколишній світ, розвиток основних психічних процесів.

В результаті проведення занять діти будуть знати:

• назви і функції основних складових комп'ютера;

• техніку безпеки і правила поведінки в комп'ютерному класі;

• поняття істинного та помилкового висловлювання;

• поняття симетрії, аналогії, порівняння, закономірності, послідовності,

вміти:

• використовувати в роботі клавіатуру та мишу;

• здійснювати необхідні операції при роботі в різних програмах;

• називати частини комп'ютера;

• визначати істинні та хибні висловлювання;

• порівнювати предмети, об'єднувати в групи за ознаками;

• знаходити закономірності в зображенні предметів;

• співвідносити елементи двох множин за ознакою;

• складати ціле з частин;

• складати симетричний візерунок;

• розставляти предмети у певній послідовності;

• об'єднувати множини.

Програма є складовою комплекту нормативних і науково – методичних матеріалів, пов'язаних з модернізацією змісту дошкільної освіти України.

Для ефективної роботи за даною програмою педагоги повинні мати взаємопов'язані між собою документи, зокрема: Базовий компонент дошкільної освіти та Програму розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт». Кожен з цих документів доповнює один одного.

Авторська програма «Розвиток пізнавальних процесів у дітей дошільного віку з використанням ІКТ» спрямовує увагу педагогів не стільки на стандартизацію знань, умінь та навичок дошкільника, скільки на формування дитини як суб'єкта власного життя. Це зумовлює істотне зміцнення акцентів на реалізацію природних можливостей, розгортання свого особистісного буття в єдності з іншими.

Рекомендації щодо організації освітньо-виховного процесу

Організовуючи роботу старшого дошкільника на комп'ютері, педагог дотримується санітарно-гігієнічних вимог, визначених нормативними документами.

Заняття тривалістю 30 хвилин проводяться один раз на тиждень. Кількість дітей у групі - 6 чоловік.

Створюється відповідне розвиваюче середовище:

• Ігри на складання площинних зображень предметів.

• Навчальні настільно-друковані ігри.

• Дрібні конструктори і будівельні матеріали.

• Геометричні мозаїки та головоломки.

• Завдання з зошита на друкованій основі для самостійної роботи.

• Простий олівець, набір кольорових олівців.

Використовуються наступні методи і прийоми:

• Практичні (ігрові).

• Експериментування.

• Моделювання.

• Відтворення.

• Перетворення.

• Конструювання.

В процесі навчання варто проводити комплекс фізичних вправ з метою профілактики зорового та статичного стомлення.

Важливо підтримувати в дитини веселий, добрий настрій (поєднання казок та цікавих завдань з комп’ютерною грамотою). Постійно підтримується ігрова мотивація.

Ігри і заняття проводяться у відповідності із загальним планом освітньої роботи з дітьми у ДНЗ.

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК

• Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

• Пам’ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини в сім’ї є мати, батько, дідусь чи бабуся.

• Не забувайте, що ваше мовлення – взірець для наслідування.

• Не забувайте доручати старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

• Спонукайте дитину до звуконаслідування, правильного промовляння слів.

• Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

• Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

• Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

• Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші мовленнєві творчості вашої дитини.

• Спонукайте їх до складання віршів, лічилок будьте їм помічниками.

• Уважно ставтеся до запитань вашої дитини.

• Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

• Спонукайте дітей до запитань, виховуйте «чомусиків».

• Систематично проводьте ігри в слова.

• Не забувайте доречно вживати прислів’я, загадувати загадки.

• Кожне незрозуміле дитині слово обов’язково поясніть, у присутності дитини вдайтесь до словника.

Обговорюйте прочитане. Наштовхуйте дітей на роздуми про характери персонажів, про відчуття, які вони переживали у ту або іншу мить, про причини їх поведінки.

Батькам про сучасні підходи до розвитку мовлення дітей

• Майстерність батьків саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан дитини.

• За неуспішної чи недостатньо успішної діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі.

• Елементи новизни варто поєднати з набутим досвідом, знайомою інформацією.

• Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок.

• Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще – зацікавити їх.

• Батьки мають задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

• Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, слуховому, художньому, музичному образах.

Книги слід читати так само неквапливо і дбайливо, як їх писали.

Генрі Дейвід Торо

• Діти не тільки дослухаються до вихователів, а й до батьків, вони висловлюють свою думку, прагнуть довести, переконливо аргументувати, не боячись ані власної помилки, ані критики дорослого.

• Майстерність дорослого у тому й полягає, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.

• Остерігайтеся акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей.

• Важливо, щоб батьки брали на себе роль не контролера, а носія інформації.

• Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

МОВЛЕННЄВА ПАМ’ЯТКА-ПОРАДНИЦЯ

• Хороше мовлення дитини – успішне навчання у школі, широкі можливості у подальшому виборі професії, вміння спілкуватися з людьми.

• Найнаполегливіша робота вихователя не дасть цілковито сподіваного результату без систематичних занять батьків з дитиною вдома.

• Щоб у навчанні та вихованні дитини досягти потрібних результатів, мовлення самих дорослих має стати прикладом для наслідування (наслідування – психологічна особливість дітей).

• Якщо дитина повсякчас буде чути чітке, правильне мовлення, то завдяки наслідуванню воно стане для неї звичкою і унеможливить мовленнєві вади.

• Ви ще самі не вмієте правильно розмовляти українською? Вчіться разом з дитиною! Не змушуйте її повторювати ваші слабкість та лінькуватість у самовдосконаленні й унаслідок цього – небажані проблеми у мовленні.

• У дитини, як і у дорослих, не завжди все добре виходить. Тож часом ви нарікаєте на відмову її від подальших занять. Не опускайте руки! Не виказуйте негативних емоцій: роздратування, глузування. Та найгіршими вашими словами в цій ситуації буде: «Нічого, прийде час – сам навчиться!»

Добре, якщо буде саме так

• Нехай ваші заняття з дитиною перейдуть у мовленнєві ігри та забави. Гра містить у собі частку емоційного піднесення, яке зростає завдяки наявності в ній елементів несподіванки та змагання. Емоційне насичення надає іграм привабливості.

• Вибирайте час, коли дитина перебуває у хорошому настрої.

• Добираючи ігри, зважайте на темперамент дитини.

• Не фіксуйте увагу малюка на тому, що не виходить. Підбадьорте і, щоб «розрядити ситуацію», ненав’язливо поверніть до більш простого, вже відпрацьованого матеріалу, ніби нагадавши, що колись у неї це також не виходило.

• Коротенький віршик, промовлений веселим, загадковим тоном, допоможе заохотити дитину до гри-заняття.

• Заняття проводьте двічі-тричі на тиждень, а якщо дитина ще погано розмовляє, то й частіше.

Розмова з батьками

Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з дитячого садка. Ми спробуємо відгадати: «Що ти сьогодні їв?»

А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в садочку було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний, внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це того варте, повірте.

Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

Отже, допомога дошкільнику складається з кількох речей:

• Безпосередньої присутності поруч із ними батьків;

• Зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• Постійного контролю за діяльністю дитини.

Як ми звертаємося до дітей?

Психологи зробили висновок, що є слова й вислови, які начебто й необразливі, однак за частих повторень здатні дратувати не менше, ніж явний чи брутальний лемент, навіть якщо, звісно, соромляться говорити, хоча ті здатні згладжувати образи й промахи, поліпшувати настрій.

Заборонені звертання до дитини:

• Скільки разів тобі повторювати…

• Я сказала – зроби…

• Ти що, не розумієш?

• У всіх діти як діти, а ти…

• За що мені така кара…

• Не лізь, якщо не можеш зробити…

• І у кого ти такий вдався…

• Невже тобі важко запам’ятати, що…

• У моєї подруги дитина – просто ангел, а ти у мене…

Потрібні звертання до дитини:

• Вирішимо все разом…

• Якщо ти вважаєш…

• Мій любий…

• Це ти добре придумав(ла)…

• Таке тільки ти міг придумати…

• Я не сумніваюся, що ти в мене найрозумніший(а)…

• Я так вдячна долі, що ти в мене є…

• Впевнена, що ти зможеш…

• Я завжди знала, що моя дитина найкраща…

Навчіть своїх дітей спілкуватися

• Користуйся словами ввічливого звертання «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебуваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчика або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділись з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

Мотиваційна готовність дитини до школи

Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усві­домлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засо­би, що наближають до життя дорослих. Психологічно дитина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється ба­жання стати учнем, навчатися, а становище школяра зда­ється певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідом­лювати навчання як відповідальну справу, до якої всі став­ляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. На­віть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і вихователів не відмежовує старших дошкільників від праг­нення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'яз­ків, учнівське приладдя.

Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбут­нє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає ви­сокого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних ін­тересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціаль­ного навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початко­вій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.

Розвиток пізнавальної сфери є безпосереднім свідченням готовності до навчання, оскільки оволодіння знаннями, ос­новами наук передбачає сформовану пізнавальну спрямова­ність. Не можна робити висновків про готовність до шкільно­го навчання дитини, не з'ясувавши особливостей розвитку її пізнавальної спрямованості, уявлень про школу, наявність бажання вчитися і ставлення до навчання загалом.

Отже, основними компонентами мотиваційної готов­ності дитини до школи є правильне уявлення про навчання як важливу і відповідальну діяльність, пізнавальний інте­рес до світу. Ця готовність виникає наприкінці дошкільно­го - на початку шкільного періоду як потреба в набутті знань і вмінь, свідчення якісно нового етапу розвитку пі­знавальної сфери.

Емоційно-вольова готовність дитини до школи

Школа і навчання вимагають від дитини розуміння, усвідомлення необхідності дотримання певних правил на уроці, під час виконання навчальних завдань у школі і вдома, у роздягальні, їдальні, спортивному залі, а також у свій вільний час - на вулиці, у театрі, парку тощо. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є готовність емоцій­но-вольової сфери дитини, яка зумовлює вміння регулюва­ти свою поведінку у складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця.

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних про­цесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички само­стійності, організованості, швидкий темп роботи, що ви­магає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсив­ності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдан­ня, оцінювати свою роботу.

Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати трудно­щі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, перено­сить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.

Навіть важку роботу, яка потребує значного напружен­ня, дошкільники виконують легше, якщо її процес і ре­зультат захоплює, викликає позитивні переживання. Пе­реживання позитивних емоцій, пов'язаних з роботою, ра­дість від пізнання нового, задоволення від виконання зав­дання, приємне передчуття високої оцінки створюють сприятливий фон у навчальній діяльності. Позбавлена ра­дощів посилена розумова робота може стати для дитини нудною, небажаною, важкою.

Немало подій навчальної діяльності породжують не ли­ше позитивні, а й негативні переживання (помилки, невда­чі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають нев­доволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші - впер­то відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати сво­їми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку це дається нелег­ко, оскільки емоційна збудливість - їх вікова особливість.

Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхід­ності від того, що особливо приваблює.

Для вольової регуляції поведінки дошкільників прита­манна єдність мотиваційної й операційної сторін, що вияв­ляється у ставленні до труднощів і типових способів їх по­долання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різнома­нітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності са­мостійно, за незначної допомоги дорослих долати трудно­щі, які обов'язково виникають у школі.

Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї. Діти, які виростали у доброзичливих умо­вах, відчували підтримку дорослих у їх прагненні до са­мостійності, намаганні творчо діяти, як правило, готові до школи. їх активність доповнюється, підсилюється само­стійністю, впевненістю, відчуттям своєї здатності впорати­ся зі складним завданням. Невдачі можуть іноді виклика­ти у них сльози, однак діти швидко забувають прикрощі, що трапились під час занять, ігор, і виправляють допуще­ні помилки. Значно гірше почувають себе у таких ситуаці­ях ті дошкільники, яким удома бракувало тепла, турботи, які не відчували поваги до себе, власної захищеності. Вони боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рів­нем домагань. У них мало друзів, скутість заважає їм вияв­ляти ініціативу. Найсуттєвішими причинами таких якос­тей є негативна ситуація у сім'ї, намагання батьків ізолю­вати дитину від ровесників, обмежити її самостійність, нав'язливі повчання і моралізування, образи, принижен­ня, висміювання, фізичні покарання за помилки і невдачі, загострення уваги на її слабкості і неповноцінності.

Розумова готовність дитини до школи

У загальному рівні розумового розвитку дитини, воло­дінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявля­ється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи врахо­вують її загальну обізнаність з навколишнім світом, сві­тогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізна­вальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.

Знання про навколишній світ, світоглядні уявлення дитини виявляються у тому, що вона знає про себе і своє найближче оточення: сім'ю, свою вулицю, село, місто, лю­дей, їхню працю, звичаї, свята, явища природи. Важли­вим показником розумового розвитку дитини є систем­ність знань і уявлень.

Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. У ній, як правило, ви­користовують запитання про домашню адресу, ім'я та прі­звище дитини; як звуть тата, маму, бабусю, дідуся, де і ким вони працюють; які, крім рідного, вона знає міста, в якій країні живе; як називаються дні тижня, пори року, місяці, яких диких і свійських тварин вона може назвати; звідки береться зерно, борошно, з чого печуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки, іг­ри тощо. Одні діти на ці питання відповідають цікаво і зміс­товно, інші навіть не знають домашньої адреси, назви рід­ного міста.

За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, розумові можливості, індивіду­альний і груповий рівень обізнаності, роль батьків у фор­муванні загального розвитку і спрямованості дитини, над чим необхідно працювати педагогам. Результати діагнос­тичної бесіди свідчать і про кругозір, орієнтацію дітей у навколишньому світі. Найчастіше вони дають підстави для таких висновків:

1) у дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільно і правильно їх висловлює;

2)дитина має деякі уявлення, але висловлює їх досить бідно;

3)у дитини збіднений запас уявлень (фрагментарні, незв'язані), їй важко висловлюватись.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності можна визна­чити і за допомогою системи індивідуальних завдань. Для з'ясування розвитку сприймання, спостережливості вико­ристовують набори предметів, що різняться за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною (стрічки), кольо­ром; плани і схеми для конструювання (завдання на пра­вильне розташування меблів у кімнаті, складання карти­ни з частинок, знаходження виходу в лабіринті) та ін.

Про розвиток зв'язного мовлення дітей можна зробити обґрунтований висновок на підставі аналізу їхніх відпові­дей під час бесіди або переказу казки, оповідання (перед тим їх слід виразно, спокійно прочитати дитині). Коли дитина розповідає вірш, казку, важливо звернути увагу і на інтона­ційну виразність, образність її мовлення. Для діагностуван­ня схильності до мовної творчості малюка пропонують при­думати оповідання, казку за певною темою (назвою); закін­чити розпочате оповідання; придумати початок ситуації; скласти загадку про певний предмет тощо. У розмові з ди­тиною на підставі виконання нею спеціальних вправ вияв­ляють і якість вимовляння нею звуків, розвиненість нави­чок для оволодіння рідною мовою, читанням, письмом.

В адресованих вихователям дошкільних закладів ви­даннях є завдання, якими можна скористатися для з'ясу­вання рівня розвитку пам'яті, мислення, уяви.

Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяль­ності, свідчать результати сприймання дитиною висловле­них дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність дія­ти відповідно до їхніх вимог.

Психологічною передумовою успішного засвоєння по­чаткового курсу математики є адекватне вимогам школи володіння дитиною математичними уявленнями. Для його з'ясування використовують завдання, які дають змогу ви­явити, чи вміє дитина рахувати, до яких меж і наскільки усвідомлено вона це робить, чи орієнтується у натурально­му ряді чисел (знає місце кожного числа, його склад, утво­рення), чи володіє прямою, зворотною, порядковою ліч­бою, чи вміє додавати й віднімати по одному і по два, розв'язувати і самостійно складати задачі. За результатами виконання цих завдань, як правило, дітей розподіля­ють на такі групи:

- діти, у яких є первинні математичні навички, які правильно виконують завдання і можуть їх аргументува­ти, пояснити;

- діти, які правильно виконують завдання, але не мо­жуть пояснити хід їх виконання;

- діти, які не вміють виконувати завдання.

Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі вис­новки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелекту­альної активності тощо. На основі цих відомостей вибудо­вують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освіт­ньо-виховну роботу з першокласниками.

Соціально-психологічна готовність дитини до школи

Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взає­мини з педагогом та однолітками. Вихователь, який сис­тематично спостерігає за поведінкою дітей у групі до­шкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоюва­ти себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати учас­ті у спільній діяльності через боязкість або комунікатив­ну пасивність.

Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'яз­ку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно до­рослого - позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набува­ють цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і від­працьовувати її для обговорення з іншими людьми.

У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, пе­реживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих резуль­татів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дріб­ницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоційно-смислових особливостей життя дітей, він може припус­титися значних помилок у роботі з ними.

Не всі старші дошкільники займають однакове стано­вище у групі. Серед них є такі, які почувають себе вільно: вони активні, ініціативні, веселі, охоче допомагають ін­шим, діляться з ними тим, чим можуть, їх люблять ровес­ники, біля них згуртовуються. Немало є і байдужих, пасив­них, агресивних, боязких дітей. Часто бувають у групах і діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд (невмите обличчя, брудні руки і ніс, не­дбалий одяг), особливості поведінки і дій (недостатня кміт­ливість, вайлуватість, повільність, вередування, плакси­вість, забіякуватість), риси характеру (відлюдькуватість, дратівливість) тощо.

У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбіль­шою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровес­никами, враховувати їхні бажання, залагоджувати непо­розуміння, дружити, допомагати (істинний лідер). Ліде­ром може стати й агресивна, фізично сильніша за інших дитина, яка прагне командувати, розпоряджатися, а в разі чиєїсь непокори може вдатися до фізичних розправ (агре­сивний лідер). Лідерство в дошкільному віці зовсім не га­рантує, що ця риса збережеться і в подальшому шкільному житті. Однак наявність у дитини ознак істинного лідера є передумовою, що ця якість розвиватиметься і в школі.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загально­го розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчан­ня. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.